Історія нашої маленької країни налічує 3,5-4 тисячоліття. Ми пройшли усі суспільні-економічні формації, що існують досі. Ранньокласові відносини у нас почались у другому тисячолітті до н. е. Міф про аргонавтів розповідає про соціально-політичний устрій грузинського царства Колхіда та його силу. Міфи про Прометея, Медеї і аргонавтів поряд зі знахідками археологів вказують на високий рівень чорної металургії в Стародавній Колхіді. Перша грузинська монета – «Колхурі Тетрі» – була викарбувана в VI ст. до н.е.
У формуванні грузинської державності особлива роль належить царю Фарнавазу І, який разом зі зміцненням політичної могутності країни, сприяв розвитку грузинської мови та книгарства.
Грузинська одна з тих давніх писемностей, які відомі в сьогоднішньому світі.
Історія Грузії є нерозривною з Християнством. Передусім Християнство в Грузії проповідував учень Ісуса Христа, Андрій Первозваний, якого до Грузії з волі Божої прислала Богородиця та ще дала з собою створену власноруч ікону. Андрій заснував першу Грузинську Єпископальну кафедру біля м. Ацкурі. Апостол тричі подорожував до Грузії з проповіддю у 34, 41, 44 рр. нашої ери. Під час третьої подорожі він привіз із собою Сімона Кананіта (Зилота) та Маттія. У Грузії проповідували Варфоломій, Фома (Хома) та Тадей.
Так, з 12 апостолів в Грузії проповідували шість, двоє з них поховані в Грузії, Сімон Кананіт - в Новому Афоні, Маттій - в Фортеці Гоніо.
У результаті проповіді Апостолів, Святої Ніно в 317-318 рр. Християнство було проголошено державною релігією, а масове хрещення людей відбувалось в 324-326 роках (за версією Вахушті Багратіоні).
Коли ми говоримо про величні святині грузинської нації, ми повинні пам’ятати, що найголовнішою святинею святинь та скарбом була для нас Православна церква Христа - джерело життя, яке створив у цьому світі сам Господь, шлях та можливість нашого спасіння, встановлення вічного щасливого буття та повернення до творця.
Все інше – це лише частина цього величезного скарбу. В Грузії є безліч Християнських святинь: особливою святинею є Господня плащаниця, яка зберігається в Кафедральному соборі Светіцховелі та символізує єдність та неподільність світової церкви.
Найбільша святиня в Зугдіді похована чудодійна риза Святої Богородиці.
Череп Святого Апостола Фоми, який зберігається в Сіонському Кафедральному Соборі.
Хрест з виноградної лози, скріплений волоссям Святої Ніно, також зберігається в Сіонському Соборі. Святині, що дають величезну Божу силу, святі мощі мучеників за віру та інших Божих чеснот дбайливо зберігаються у багатьох наших церквах та монастирях.. Величезними святинями є безцінні ікони Господа, Богородиці та святих, які знаходяться у всіх наших церквах, монастирях та навіть у сім’ях.
Та нарешті, наш найбільший скарб, нерукотворна ікона нашого Господа та спасителя, який зветься Анчісхаті та в його честь та на його ім’я в Тбілісі спеціально побудована церква.
Навіть щоб перелічити всі подібні церковні святині не вистачить й кількох газетних сторінок! Саме тому Грузія стала країною туризму. Під туризмом розуміється відпочинок, єднання з новим середовищем, знайомство з культурою та традицією та головне - заміна однорідної буденності новими враженнями та відчуттями .
Саме через ці природні потреби туризм перетворився у глобальну діяльність. Наразі туризм в нашій країні є найрозвиненішою сферою та сектором, який швидко зростає. Щорічно до Грузії приїздять тисячі туристів.
Розвитку туризму Грузії сприяє надзвичайне місце знаходження та клімат. Туристи мають великий вибір: відпочинок у високогірному регіоні, на березі моря, на мінеральних водах, на гірськолижних курортах.
В країні налічується 12000 історичних пам’яток, 150 музеїв та безліч скарбів, які з кожним днем, повільно збільшуються. Грузія з давніх давен була відома своїми лікувальними місцями, зараз у нас є 102 курорти та 192 курортних місць, основна частина курортів знаходяться на узбережжі та у гірських регіонах.
В результаті будівництва останніх років дороги Грузії визнані одними з найкращих доріг світу. Але інтерес туриста, звісно, обумовлює не тільки природа. Велику роль грає й унікальна грузинська гостинність. Наші традиції та культура здавна вважались причиною захоплення гостей нашою країною.
В історії Грузії є багато фактів, коли країна переживала соціально-культурний підйом. Один з таких періодів пов’язаний з царем Давидом Агмашенебелі (Будівничим, 1089-1125 рр.), який до нині є символом могутності грузинської держави. В часи його царювання було побудовано багато культурних пам’яток, серед яких одна з найкращих, Гелатський монастир.
Справу, яку розпочав Давид Агмашенебелі, продовжила його правнучка Цариця Тамара. Саме з її ім’ям пов’язана золота доба історії Грузії, під час її діяльності створено безліч мистецьких зразків, серед яких особливий твір світової писемності – «Витязь в тигровій шкурі». В Грузії існує великий перелік героїв-царів, серед яких одне із значних місць займає Ерекле ІІ (1744-1962 рр. цар Картлі, 1762-1798 рр. Цар Картл-Кахеті). Він у віці 78 роки провів до 80 битв та з них програв всього дві. З його ім’ям пов’язаний й укладений у 1783 році з Росією Георгіївський трактат, який зіграв доленосну роль в історії Грузії – замість захисту, грузинська нація опинилась у рабстві, після якого Грузія лише 26 травня 1918 року здобула незалежність, хоча тільки на 3 роки та до 1991 року перебувала у складі Радянського Союзу.
Новітня історія Грузії починається з проголошення незалежності у 1991 році, що пов’язано з першим президентом Грузії Звіадом Гамсахурдія. 23 листопада 2003 року Революція троянд ще раз ясно продемонструвала світу прагнення грузинського народу до демократії.
Ілля писав «дійсність, народжується з минулого та є батьком майбутнього», всі сторінки багатовікової історії Грузії гідні гордості для нашої нації: безліч прославлених царів, Епоха мрії чи Золота доба , Грузинські воїни що перемогли в тяжких битвах, безліч героїв. Були часи, коли кордони нашої держави простягалися « від Нікопсії до Дарубанді».
Сьогодні, коли ми читаємо про це, важко навіть повірити. Півтора століття тому Григол Орбеліані писав про грузин:
«Народ хоробрий і гостинний,
Що відсіч дасть недолі злій», -
серце якого, міцне як діамант, час змінити неспроможний та, -
«У серці не втрачає силу
Любові до рідної землі.»
Ми пройшли шлях від Дідгорі до Цхінвалі, від Абхазького царства до Абхазької Автономної Республіки. А кордони від Нікопсії до Дарубанді, нажаль, «наші друзі»(однієї з нами релігії) зменшили до Енгурі та Алазані.
Ми пройшли 1795, 1801, 1811, 1924 роки, 9 квітня 1989 року, пережили Абхазьку війну, не оминула нас й російсько-грузинська серпнева війна… тож маємо сьогодні Грузію – без Саінгіло, без Абхазії, без Цхінвалі, нам більше не належать «Ошкі та Зарзма, стародавній Тао…» та й грузинське небо не таке «високе», а грузинська нація не така горда, як колись... але ми маємо країну, яка була на шляху Богородиці, маленька Грузія, окупована Росією, але все одно з надією, гарною молоддю, великим минулим та світлим майбутнім
Історично, не можливо примусити втратити жагу до волі націю, що бореться, тому кожен грузин глибоко вірить та точно знає, що нашу Батьківщину ми нікому не віддамо, та якщо якоюсь силою її все ж таки відберуть, переможуть нас, приставлять ніж до горла, це тимчасово, правда на нашому боці й тому ми жодного клаптика не пробачимо нікому та ніколи не проміняємо її на «рай в іншій країні». Гордість нашої нації Акакій Бакрадзе сказав: „Якщо хтось хоче виразити символічний образ грузинського народу, він повинен виліпити бідного хлопчика без сорочки, захованого в Сурамську фортецю, тому що силою нашої нації ніколи не було багатство. Силою Грузинської нації були гідність, чесність, самовідданість та відданість ближньому».